Пам`яті Воїна. Яценко Владислав Юрійович
Пам`яті Воїна. Яценко Владислав Юрійович
ЯЦЕНКО
Владислав Юрійович
старший солдат
13.04.2000 - 30.05.2023 рр.
Владислав Яценко народився 13 квітня 2000 року в с.Росівка Черняхівського району Житомирської області в люблячій сім’ї. Батьки Владислава – Юрій Павлович і Наталія Володимирівна – працювали в місцевому сільському господарстві, будували будинок.
Молодшого Владислава дуже чекав і любив старший на три роки брат Віталій. На жаль, щасливе сімейне життя обірвав трагічний випадок: коли молодшому сину Владиславу було лише шість місяців, його батько трагічно загинув. Рік потому мама Наталія придбала будинок в сусідньому районі в с.Старий Бобрик, де із синами розпочала нову сторінку життя. Через два роки у Владислава з’явився вітчим, який прийняв хлопців як рідних синів. Згодом сім’я стала більшою – і Влад став старшим братом для сестрички Іринки, з якою завжди бавився із задоволенням.
У 2006 році Владислав став першокласником. Навчався без проблем. «Марно не витрачав час. Завжди і всім допомагав. Чи у школі, чи по сусідству, чи для найрідніших людей – турбота про інших і любов до праці були повсякденною потребою Владислава», - так згадує про свого учня його вчителька. На випускному вечорі мама Влада отримала подяку від вчителів за виховання сина. Після закінчення Новоборівської загальноосвітньої школи, юнак вступив на навчання до Житомирського професійного політехнічного ліцею, обравши фах електрогазозварника. Владислав мав багато друзів, адже був легким у спілкуванні і при тому відповідальним та справедливим. Навчався із задоволенням та гарними результатами.
Після навчання в ліцеї – строкова військова служба. 28 травня 2019 року Владислав Яценко став прикордонником. Служив на кордоні з Молдовою. За сумлінне виконання службових обов’язків був нагороджений Грамотами Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України і 9 прикордонного загону ім. Січових Стрільців. 28 листопада 2020 року був звільнений в запас.
Повернувшись додому, Влад обрав роботу за фахом – пішов працювати на Житомирський завод металоконструкцій. За відповідальність і працелюбність його поважали в колективі.
З початку повномасштабного вторгнення Владислав Яценко у складі прикордонного загону став на захист України. З вірою в перемогу над ворогом і очищення української землі від окупантів, він разом з побратимами на фронті давав усім нам можливість жити тут, у рідному краї. До останнього солдат Яценко Владислав Юрійович залишився вірним військовій присязі і своїй країні.
Життя Героя обірвалось 30 травня 2023 року поблизу н.п.Кармазинівка Луганської області під час виконання бойового завдання. Активному, щирому оптимісту Владиславу було тільки 23 роки.
Попрощатись з молодим Героєм, вклонитися і подякувати за подвиг прийшло багато людей. Мужнього воїна, дорогого сина, брата, племінника, побратима і друга зустрічали з квітами і сльозами вдячні земляки в селі Старий Бобрик, де Владислав виріс і проживав разом із своїми рідними. Тут відбулось відспівування Захисника України. Потім траурний кортеж рушив в село, де колись Владислав побачив світ, у Росівку Черняхівської громади.
Місцем останнього спочинку воїна стало кладовище в с.Росівка. Про Царство Небесне для Владислава разом із духовенством молились усі присутні.
Під звуки Державного Гімну України матері полеглого захисника вручили Державний Прапор, як символ вірності державі, за яку віддав життя її син.
Пам'ять загиблого побратима вшанували військовим салютом.
Указом Президента України №448/2023 старшого солдата Яценка Владислава Юрійовича за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам'ять Герою!
