Чорнобильська АЕС: Суд над винними та пошук справедливості
У продовження циклу матеріалів до 40-ї річниці трагедії ми звертаємося до питання, яке десятиліттями залишалося одним із найбільш дискусійних — хто поніс відповідальність за катастрофу. Юридична розв'язка подій 1986 року відбулася влітку 1987 року під час закритого судового процесу, що проходив безпосередньо у місті Чорнобиль. На лаві підсудних опинилися шестеро керівників станції, чиї дії або бездіяльність, на думку тодішнього слідства, призвели до фатальних наслідків.

Головним обвинуваченим став директор ЧАЕС Віктор Брюханов, якого засудили до 10 років позбавлення волі за порушення правил техніки безпеки на вибухонебезпечних об’єктах та зловживання службовим становищем. Разом із ним аналогічний термін отримав головний інженер Микола Фомін та його заступник Анатолій Дятлов, який безпосередньо керував випробуваннями в ніч аварії. Інші підсудні — начальник реакторного цеху Олексій Коваленко, начальник зміни станції Борис Рогожкін та державний інспектор Держатоменергонагляду Юрій Лаушкін — отримали терміни від двох до п’яти років. Суд поклав усю провину на персонал, звинувативши їх у несанкціонованому відключенні систем безпеки та ігноруванні регламентів.

Проте з плином часу та розсекреченням архівів погляд на міру провини лише персоналу почав змінюватися. Вже на початку 90-х років експертні звіти, зокрема оновлена доповідь МАГАТЕ (INSAG-7), визнали, що першопричиною аварії були не лише помилки операторів, а й глибокі конструктивні недоліки самого реактора РБМК-1000. Вчені та конструктори, які знали про «позитивний паровий коефіцієнт» та дефект графітових наконечників стержнів захисту, фактично не понесли кримінального покарання. Державна система того часу намагалася приховати технічну недосконалість радянської ядерної програми, зробивши персонал «цапом-відбувайлом» для світової спільноти.

Сьогодні, аналізуючи судові вироки 1987 року, ми розуміємо, що справедливість у справі Чорнобиля є багатогранною. Більшість засуджених не відбули свої терміни повністю через стан здоров'я, спричинений променевою хворобою, а дехто з них до останніх днів намагався довести, що вони стали заручниками техніки, яка була приречена на збій. Для нас, жителів Житомирщини та всієї України, справжнім покаранням за Чорнобиль стала сама катастрофа, а висновком — усвідомлення того, що безпека неможлива без відкритості, правди про ризики та персональної відповідальності на кожному рівні — від інженера до найвищого державного керівництва.