Пам`яті Воїна. Дзюбак Олександр Васильович
Пам`яті Воїна. Дзюбак Олександр Васильович
ДЗЮБАК
Олександр Васильович
молодший сержант
25.10.1994 - 05.05.2024 рр.
Олександр народився 25 жовтня 1994 року в селі Андріївка Черняхівського району Житомирської області. Тут провів своє дитинство і юність. Мав багато друзів і однодумців, адже для всіх Сашко був справжнім прикладом: любив спорт, активний відпочинок, захищав молодших, завжди з повагою ставився до старших.
Ще в шкільні роки навколо Олександра завжди гуртувались однолітки і їхня футбольна команда була незмінним учасником районних змагань, а сам юнак постійно виборював нагороди в особистих заліках з різних видів спорту. Крім того, добре знав математику й інші точні науки, захоплювався риболовлею.
Після закінчення 11 класів Олександр обрав строкову службу в армії, яку проходив у м. Львів, в/ч 3002. З 26 квітня 2013 року Олександр Дзюбак став військовослужбовцем Національної гвардії України за контрактом. Він зарекомендував себе справжнім патріотом, вмотивованим, сильним, мав гарну фізичну підготовку і завжди прагнув стати ще сильнішим та витривалішим. Отримав водійське посвідчення і завжди був уважним на дорозі.
Внутрішню силу свого підлеглого постійно відзначали командири. За сумлінне виконання службових обов’язків та високий професіоналізм у 2014 році солдат Олександр Дзюбак нагороджений Грамотою від в/ч3047. У 2015 році вже старший солдат був знову відзначений Грамотою за старанність та розумну ініціативу. Таку ж нагороду за відданість українському народові та сумлінне ставлення до виконання військового обов’язку Олександр отримав у 2016 році. Цього ж року за спортивні досягнення старший солдат Олександр Дзюбак отримав посвідчення та нагрудний знак «Воїн-спортсмен» про присвоєння та підтвердження виконання норм ВСК. Він був постійним учасником чемпіонату Північного Київського ОТО Національної гвардії України. У 2017 році отримав Грамоту за І місце у з футзалу; 2018 році – Грамоти за І місце з рукопашного бою у ваговій категорії 60 кг і за ІІ місце з мініфутболу.
В 2019 році Олександр по закінченні контракту був звільнений в запас. Цей час він вирішив використати для покращення свого професійного рівня: отримав диплом бакалавра Національної академії внутрішніх справ за кваліфікацією «Правознавство». Спорт і надалі був важливою складовою в житті Олександра: він зібрав футбольну команду «Титан» в рідному селі. Вільний час хлопці проводили на футбольному полі на тренуваннях або на виїзних змаганнях різного рівня, куди їх постійно запрошували організатори. Як результат – протягом 2018-2021 років ФК «Титан» отримав низку відзнак чемпіонатів Черняхівського та Хорошівського районів.
У 2020 році Олександр Васильович освоїв робітничу кваліфікацію і здобув професію «Охоронник, розряд 3» та був прийнятий на роботу в Територіальне управління Служби судової охорони в Житомирській області, де пропрацював до вересня 2021 року. За цей час старанність контролера І категорії третього взводу охорони першого підрозділу охорони Олександра Дзюбака була відзначена нагрудним знаком «За відзнаку в службі» та Подякою територіального управління Служби судової охорони в Житомирській області.
За кілька місяців до нового, 2022 року, Олександр разом зі своїм другом поїхали за кордон на роботу за контрактом, щоб покращити матеріальний стан своїх родин. Вони могли вільно працювати на підприємстві в Нідерландах, однак відразу після початку повномасштабного вторгнення прийняли чітке чоловіче рішення – негайно повертатись в Україну, щоб захистити своїх рідних, свою країну і народ. Вже 03 березня 2022 року Олександр Дзюбак був у військовій частині разом з іншими відважними добровольцями.
Спочатку він ніс службу на одному з центральних блокпостів, потім написав рапорт і перевівся в бойову частину, 2 роту спецпризначення штурмового батальйону «Донбас» 18 Слов'янської бригади НГУ. З того часу і до останнього подиху Олександр Дзюбак з позивним «Штурман» залишався вірним військовій присязі: ціною власного здоров’я і життя боронив Україну.
Воїн мав контузію і важку травму коліна. Переніс операції, однак для відновлення потрібний був курс реабілітації і, головне, уникнення таких навантажень, які щодня були в окопах і під час активних боїв. Молодший сержант Олександр Дзюбак відмовився продовжити службу в тиловій частині, бо ж там, на фронті, залишились його брати по зброї. А ще залишався вірним власним принципам: ніколи не відмовлявся від виконання поставлених бойових завдань, якими б важкими і небезпечними вони не були; рятував українських захисників, яких міг врятувати, не дивлячись із якого підрозділу воїн. Один із побратимів згадує випадок, коли Штурман врятував йому життя: «Я практично нічого не бачив через поранення. Сашко йшов попереду, а я за ним, тримаючись за плече друга. Я йшов за ним, як за Богом. Знав, що він точно виведе мене і не покине…»
Враховуючи особисту відвагу та бойовий досвід, Олександра Дзюбака нагородили Подякою за сумлінне ставлення до виконання посадових обов’язків, медаллю «Ветеран війни» та призначили головним сержантом 1 взводу спецпризначення 2 роти спецпризначення батальйону «Донбас». Він мав у підпорядкуванні 10 чоловік. Попри це, сам завжди першим ішов на штурм, а виходив останнім, прикриваючи своїх побратимів, про що вони згадують із вдячністю і повагою. А ще кажуть, що на кожен бій командир ішов легко, команди віддавав чіткі і зрозумілі. Дуже відповідально ставився до збереження життів своїх підлеглих.
Під час одного з бойових завдання на Харківсько-Куп`янському напрямку наші захисники взяли в полон російського солдата. Противники пропонували «домовитись», аби відпустили окупанта. На такі угоди Штурман разом зі своєю командою ніколи не йшли.
Вони пройшли Кремінне Луганської області, Куп’янськ на Харківщині, Бахмутський район Донеччини. Керівництво військової частини, відзначивши успіх бійців Штурмана, зробило подання на призначення його командиром та присвоєння державної нагороди - ордена «За мужність» ІІІ ступеня, а також відзнаки Національної гвардії України "За доблесну службу". На жаль, за життя Олександр Дзюбак не встиг їх отримати. 05 травня 2024 року поблизу населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області Олександр загинув. Він навіки лишився 29-річним Героєм.
Вдома на захисника, який мав приїхати у цей час у відпустку, чекали батьки, сестра і брат, молода дружина, яка носила під серцем їхню дитину. Звістка про загибель Олександра вразила всіх. На похорон Героя зійшлось кілька сотень людей, приїхали друзі і побратими. Віддавши останню шану товаришу, вони несли його труну на руках. Про нестерпний біль від втрати свідчили сльози усіх, хто знав незламного воїна – від підлітків, які ганяли м’яч разом із Сашком, до тих, хто щодня бачить смерть, боронячи рідну країну.
Через три дні після похорону дружина полеглого Героя, учасника бойових дій Олександра Дзюбака народила таку бажану для них донечку. Щиро жаль, що тато не встиг побачити і обійняти свою рідну крихітку. Він став янголом, який тепер оберігатиме усіх із небес…
Вічна пам'ять і шана Герою!
Щирі співчуття рідним відданого сина України.
