Олена Омелянівна НІКИТЕНКО сьогодні святкує своє 100-річчя. Вітаємо!
Олена Омелянівна НІКИТЕНКО сьогодні святкує своє 100-річчя. Вітаємо!
У теплу літню пору – 15 червня – народилась Олена Омелянівна НІКИТЕНКО, яка сьогодні святкує своє 100-річчя. Привітали її з таким прекрасним ювілеєм селищний голова Наталія РЕВЧУК, секретар селищної ради Тетяна ТАРНАВСЬКА, директор КУ «Центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Черняхівської селищної ради» Юлія МАЦІЙЧУК, завідувач відділень соціальної допомоги вдома та денного перебування Ірина МАЛАШЕВИЧ.
Олена Омелянівна народилась на Полтавщині, а в Черняхові живе з 1961 року.
Пригадуючи своє нелегке життя, ювілярка розказувала про те, як пережила голод 1932-33 і 1947 років. «У 1947 році була посуха і дуже малий врожай, а от у 1932 був добрий урожай. Я це пам`ятаю. Але люди пухли чи наче всихали, бо не мали чого їсти – у них все забирали».
А ще з трепетом і болем пригадує свою молодість і Другу світову війну.
«Три місяці, як ми з чоловіком одружені були. Я завагітніла. Як почалась війна, були в Радомишлі. Хлопці стали готуватись на фронт. А нас, жінок, евакуювали в Київ. Але там попала під бомбардування і отримала поранення, яке нагадує про себе болем все життя. Нам тоді віддали документи, щоб їхали, якщо є до кого. Поїхала на Полтавщину. Народила доньку. Дуже важко було залишитись одній із малою дитиною – чоловік Григорій Пронькін загинув на фронті.»
Потім Олена Омелянівна вдруге вийшла заміж за військового Василя Нікитенка, який був поранений у бою. Жили в с. Новосілка, потім у с. Високому, де їм дали квартиру. Разом народили сина, самі побудували в Черняхові будинок і все життя тяжко працювали. «А як інакше? Все самі. Ми побрались, як стояли, – в нас не було нічого,» - ділиться господиня. Так були разом, а вже 27 років, як залишилась вдовою. Доньки, на жаль, теж вже немає. Але є 5 онуків, 9 правнуків і 2 праправнуки.
І по сьогодні, не дивлячись на поважний вік, наша ювілярка усе намагається робити сама, всьому дає лад: і посадила-посіяла городину, і просапує бур`яни, і будинок тримає у чистоті. Слідкує за новинами сьогодення за радіоприймачем. Плаче від того, що українцям знову доводиться переживати жахи війни. Вірить в нашу Перемогу. Не може сидіти без діла та бідкається, що, хоч і чисто в господі, та може бути краще. У цьому, мабуть, і є сила, що дає довголіття, - любов до праці і шана до людей. Її теж поважають усі: велика родина, знайомі і сусіди. Бо ж з кожним поділиться мудрою порадою і таким чистим людським теплом. Двічі на тиждень шановану пенсіонерку навідує соцпрацівниця Лариса, яка робить необхідні закупи і допомагає по господарству. А рідні, розкидані долею по світу, часто телефонують і за можливості приїжджають, підтримують. І напередодні визначної дати син Віталій приїхав до мами з Італії, аби привітати найріднішу із ювілеєм. А сьогодні завітала онука. І кожного, хто заходить у подвір`я, Олена Омелянівна щиро запрошує до свого дому аби поспілкуватись і пригостити смаколиками. Та найцінніше – це ось такі прості розмови, в яких захована справжня українська гостинна і добра душа.
Всі ми ще раз вітаємо ювілярку і від усього серця бажаємо жити довго, зустріти Перемогу та разом з усією Україною її відсвяткувати.
